Іван Галігров про свій шлях, техніку та значення витривалості в кіно

Що насправді стоїть за стабільною картинкою у фільмах, кліпах чи рекламі? Як фокус-пуллер впливає на якість кадру і чому ця професія вимагає не тільки технічної обізнаності, а й фізичної витривалості − розповідає Іван Галігров, асистент камери, фахівець із понад 10-річним досвідом та викладач Filmcrew Academy.

− Як ви прийшли до своєї професії?
− Спочатку я хотів стати актором. Співав у гурті, грав у театрі. Потім вирішив вступати до Карпенка-Карого, але не склалося. Провів у Києві два тижні, але нічого не знайшов. І ось одного дня трапилася цікава історія: я познайомився з людиною, з якою жив мій друг. Згодом ми теж стали друзями. Він сказав: «Я не зможу допомогти тобі потрапити в кіно як актору, але можу допомогти влаштуватися в технічну групу». Я два місяці сидів і перекладав мануал камери Sony, щоб отримати можливість працювати на серіалі. Так я почав свою кар’єру. Потім був «Патріот. Я швидко навчаюся, і цей випадок не був винятком: я стрімко освоїв усі камери, до яких мав доступ, і почав працювати. Через два роки став першим механіком, а ще через два − фокус-пулером. Ось такий був мій шлях.
Викладати почав випадково − замінив коуча на лекції. Після позитивного відгуку студентів мені запропонували залишитися. Зробив курс більш практичним. Я не навчаю людей запам’ятовувати цифри. Я навчаю їх працювати з камерами так, щоб вони поверталися на базу цілими.

− Чи були у вас сумніви щодо обраного шляху?
− Ніколи не сумнівався. Я завжди живу за відчуттям. І моє відчуття завжди мені підказує: я там, де треба. До кіно я працював у різних сферах − маю освіту маркетолога, вищу освіту і середню загальну освіту будівництва, досвід в менеджменті. В принципі, якби мені це не подобалося, я б змінив сферу діяльності. У нашому бізнесі можна працювати ким завгодно — це сфера для всіх: і для менеджерів, і для будівельників, і для будь-яких інших спеціалістів. Це мультизадачна галузь, де кожен може проявити себе у різних ролях.

− Ви маєте досвід роботи з різними типами камер. Як саме ви обираєте техніку для кожного проєкту?
− Якщо я працюю як асистент − техніку обираю не я, а замовник. Часто це залежить від популярності камери: наприклад, ALEXA − найвідоміша, тому її часто беруть. Обирають не за принципом «краща», а за принципом звичності й впізнаваності. Якщо я сам знімаю проєкт − тоді головну роль відіграє бюджет. Технічне завдання диктує вимоги до камери. Наприклад, slow motion 300 кадрів на секунду − не кожна камера може це записати. У нас на базі лише три моделі справляються з таким, і в кожної − своя якість та ціна. Тож усе вирішує поєднання бюджету і завдань.

− Чи є камера, яка стала для вас фаворитом у роботі?
− Я не маю фаворитів серед камер, адже вважаю, що кожна камера хороша по-своєму − усе залежить від конкретного завдання. Зараз на ринку фаворитом є камера ALEXA. Вона найпопулярніша серед доступних в Україні. У роботі з нею найзручніше: вона зрозуміла, багатофункціональна, створена для того, щоб можна було знімати в будь-яких умовах. Загалом, немає однієї ідеальної камери: іноді для певного проєкту краще підходить одна, іноді − інша. Все залежить від задачі, і саме під неї я обираю техніку. Взагалі я починав із камер Sony і вважаю, що вони недооцінені. Тому можу сказати, що мої фаворити − це Sony та ALEXA.

− Як з роками змінюється ваше бачення кадру, чи стає з досвідом простішим, чи навпаки більш вимогливим до деталей?
− Мій погляд на кадри з роками змінюється, хоча не можу сказати, що він колись був «звичайним». Я завжди знімав так, ніби робив це усе життя. З досвідом змінюється не стільки бачення кадру, скільки техніка зйомки − рухи стають впевненішими, м’язи звикають до навантаження. Якщо м’язи не треновані, кадр буде тремтіти або виходити нерівним. Коли ж тіло звикає до роботи з камерою, рухи стають плавнішими, а зйомка − якіснішою.
Іноді важливіше не просто бачити кадр, а вміти правильно рухатися під час зйомки: як ти крокуєш, як тримаєш камеру, як працюють руки. Важливо дотримуватися горизонту, забезпечувати плавність переходів. Звісно, бувають і різкі переходи чи «рвані» кадри, наприклад, при зйомці з плеча, але все це залежить від того, наскільки добре ти володієш своїм тілом і камерою. З досвідом це вдосконалюється, бо м’язи починають працювати саме так, як потрібно для якісної зйомки.

− Тобто у вашій роботі фізична підготовка є важливим аспектом?
− Так. Багато операторів ігнорують фізичну підготовку − це як у спортзалі пропускати день для ніг. Це велика помилка, адже камери іноді дуже важкі, і тримати їх потрібно залежно від хронометражу. Якщо людина не тренована, витримати навіть 20 кг − дуже складно. Зазвичай вага камери у зібраному стані становить приблизно 7–10 кг. Уявіть, що цілий день потрібно тримати камеру в руках чи на плечі − до вечора руки починають тремтіти. Якщо немає сили, якщо руки не треновані, це стає справжнім випробуванням. Бували випадки, коли люди через неправильне використання обладнання або відсутність фізичної підготовки отримували травми − наприклад, спина могла «заклинити», і людину доводилося терміново вивозити з майданчика. Причини — неправильна постава та відсутність тренувань.

− Які головні помилки роблять новачки у відеозйомці?
− Багато початківців-відеографів та операторів вважають, що їм не потрібно знати, як працювати руками. Вони приходять в індустрію й одразу хочуть бути операторами, не пройшовши базових етапів розвитку, не навчившись самостійно виконувати технічну роботу, наприклад, бути механіком. Ще одна поширена помилка − нерозуміння техніки. Неправильний вибір обладнання часто призводить до неправильно сформованого бюджету: або не вистачає грошей, або витрачаються зайві кошти, які можна було б використати ефективніше. Також буває, що люди беруться знімати на обладнання, з яким ніколи не працювали, і яке їм фізично не під силу − наприклад, важкі стадіками чи інша складна техніка. Це теж неправильно.

− А чи має для вас значення, яку емоцію отримують люди від вашої роботи?
− Звичайно, для мене це важливо. Якщо моя робота створює позитивний настрій у людей, і вони натхненно кажуть: «Як круто, як добре!», або відчувають поруч зі мною, що не виснажуються, а навпаки − підзаряджаються, це справжня синергія. Це означає, що я віддав частину своєї енергії, людина віддала мені свою, і ми обмінялися нею, допомогли один одному залишитися в ресурсі. Ніхто не витратив більше, ніж міг, усі отримали однаково − це і є обмін енергією.
Я завжди намагаюся бути максимально ефективним на роботі. Звісно, бувають дні, коли з самого ранку відчуваєш втому, і тоді важко показати найкращий результат − працюєш буквально «на четвертому диханні», просто виконуєш свою роботу, не проявляючи ініціативи. Але загалом, щоб робота була якісною, важлива саме ініціатива. Якщо на майданчику всі безініціативні, проєкт не матиме успіху. Альтруїзм у кіноіндустрії дуже важливий, тому я завжди стараюся робити так, щоб люди були в захваті від моєї роботи.

− Якби ви могли зняти один єдиний проект у житті без обмежень у бюджеті, часі і масштабі, що б це була за історія?
− Це була б історія про те, що нам потрібно перестати бути просто споживачами й почати жити в гармонії з природою, замислюватися і працювати над відновленням планети. Ми стрімко рухаємося до вимирання, хоча багато хто цього не помічає. Люди деградують, хоча вважають, що розвиваються разом із технологіями, але насправді це часто веде до деградації. Я вважаю, що коли людина живе не в гармонії з природою − це деградація. Розумна людина не буде плювати в колодязь, з якого п’є. Якщо ми створили умови, в яких вимирають цілі види тварин, забруднюються великі річки, гектари землі стають непридатними для
вирощування їжі, а люди змушені ходити в масках через забруднення − це не про розум. Тому я хотів би зняти фільм, який би порушував цю тему: не про колонізацію інших планет, а про збереження життя на Землі, про гармонію з природою.

Журналістка Капітула Олександра

Іван Галігров: від мрії про акторство до майстерності камери

Він міг стати актором: співав у гурті, грав у театрі, готувався вступати до університету імені Карпенка-Карого. Але життя підготувало інший сценарій – за камерою, а не перед нею. І ця історія почалася з мануалу Sony. Два місяці наполегливої роботи з інструкцією відкрили двері у світ кіно, де він знайшов себе не в ролі героя сцени, а в ролі майстра чіткості та стабільності кадру. Іван Галігров – фокус-пуллер, технік із понад десятирічним досвідом і викладач Filmcrew Academy, людина, яка перетворює рух камери на мистецтво.

Він народився і виріс у Чернігові, у звичайній родині: батько – водій, мати – продавчиня. У дитинстві Іван мріяв піти слідами батька й стати далекобійником, потім – хірургом, хоча, як він зізнається, з хімією не склалося. Згодом з’явилися думки створити будівельну бригаду, бо довгий час підробляв на ремонтах. Але ключовою стала бізнес-школа, де готували майбутніх менеджерів: саме тоді думка про акторство, яка ще з училища виринала під час співу й виступів, набула реальних обрисів. Та врешті він опинився не на сцені, а на знімальному майданчику – і це стало точкою неповернення.

«Я два місяці перекладав мануал камери Sony, щоб потрапити на знімальний майданчик», – згадує Іван. Цей виклик став стартом його професійного шляху: від асистента – до механіка, а згодом – до фокус-пуллера. Весь цей час він навчався не лише техніки, а й дисципліни тіла – адже утримувати камеру, яка важить понад десять кілограмів, годинами підряд – це справжнє випробування витривалості.

Фізична сила і технічна майстерність – основа його роботи. «Якщо не тренувати м’язи, камера тремтить, кадр виходить нерівним, а це в кіно неприпустимо». Саме тому він пропагує серед своїх студентів не лише знання про техніку, а й турботу про тіло. Його заняття у Filmcrew Academy – це не просто лекції, а жива практика, що готує до реальних викликів знімального майданчика.
Камери для Івана – не просто обладнання. Це інструменти, що підкорюються його рукам і волі. Він не ставить одну модель вище за іншу, адже кожна має свій характер. Та все ж визнає: «Sony і ALEXA – мої фаворити, бо вони дають найбільші можливості». Його професійний підхід – це поєднання чіткого технічного розуміння й любові до кадру, до руху, що зберігає цілісність образу.
Іван – не лише технік, а й наставник. Його сила – у вмінні надихати, передавати досвід і показувати, що робота в кіно – це командна гра, де важливий кожен рух і кожен подих. Він несе філософію відповідального підходу до себе, до справи і до команди: «Камера й оператор мають дихати в унісон».

Свої рішення Іван завжди приймав сам. Ще в юності звик бути сам собі хазяїном – змінював навчальні заклади, обирав напрями й не боявся починати з нуля. Саме ця самостійність і здатність чути себе стали його рушіями.
Сьогодні він мріє зняти фільм про гармонію людини з природою, нагадати світу, що життя на Землі – це найбільша цінність, яку варто берегти. Його слова звучать як заклик: «Розумна людина не плює в колодязь, з якого п’є». Ця проста, але глибока думка – про людяність, відповідальність і майбутнє, яке ми всі разом творимо.

Журналістка Войтюк Софія